Рівень акредитації

Матеріал з Wikiситет
Версія від 11:10, 13 лютого 2015, створена Олександр Юрійович Старовєров (обговорення | внесок) (21 версія)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Рівень акредитації вищого навчального закладу — рівень спроможності вищого навчального закладу певного типу проводити освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації.

Загальновживані назви установ

Відповідно до статусу вищих навчальних закладів встановлено чотири рівні акредитації[1][2]:

За результатами акредитації вищих навчальних закладів, закладів післядипломної освіти Міністерство освіти України разом з міністерствами і відомствами, яким підпорядковані навчальні заклади встановлює рівень акредитації навчального закладу[3].

Підготовка студентів

В залежності від отриманого вищим навчальним закладом рівня акредитації, в ньому може здійснюватися підготовка фахівців з різними освітньо-кваліфікаційними рівнями[4]:

  • ВНЗ I рівня акредитації — вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста;
  • ВНЗ II рівня акредитації — вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста та за напрямами підготовки освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра;
  • ВНЗ III рівня акредитації — вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за напрямами освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста, а також за окремими спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня магістра;
  • ВНЗ IV рівня акредитації — вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за напрямами освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями освітньо-кваліфікаційних рівнів спеціаліста, магістра.

Вищий навчальний заклад рівня акредитації вище першого може здійснювати підготовку молодших спеціалістів, якщо в його складі є вищий навчальний заклад першого рівня акредитації, або відповідний структурний підрозділ[5].

Згідно з даними державного комітету статистики України у 2009/2010 навчальному році в Україні функціонує 350 вишів III-IV рівня акредитації. У порівнянні з 1990/1991 роком (149 вишів) кількість таких навчальних закладів в Україні збільшилася більш ніж у два рази. Крім того, в 2009/2010 навчальному році свої освітні послуги надавали 511 закладів I-II рівня акредитації. У порівнянні з 1990/1991 роком (742 виші) їх число зменшилося на 231 одиницю.[6]

Самоврядування академустанов

I рівень акредитації

ВНЗ надається право присвоювати випускникам кваліфікацію молодшого спеціаліста. За рішенням органу державного управління освітою йому може бути надана автономія щодо:

  • Самостійної розробки і затвердження навчальних програм;
  • Використання різних систем оплати праці у межах фонду заробітної плати;
  • Додаткового фінансування за встановлюваними щорічно підвищуваними нормативами та пріоритетного матеріально-технічного забезпечення у межах коштів, виділених Міністерству на утримання підвідомчих вищих навчальних закладів;
  • Установлення підвищеного розміру стипендій за рахунок загальної суми, передбаченої для цієї мети;

II рівень акредитації

ВНЗ надається право присвоювати випускникам кваліфікацію бакалавра. За рішенням органу державного управління освітою йому може бути надана автономія щодо:

  • Самостійного визначення форм організації навчального процесу (денна, без відриву від виробництва, екстернат);
  • Запрошення на контрактній основі викладачів і вчених із різних регіонів України та зарубіжних країн;
  • Створення у своєму складі науково-виробничих установ різних типів;

III рівень акредитації

ВНЗ надається право присвоювати кваліфікацію спеціаліста. За рішенням органу державного управління освітою йому може бути надана автономія щодо:

  • Визначення змісту освіти (навчальні плани і програми);
  • Визначення структури спеціальностей у межах затвердженого плану прийому і встановлення правил прийому;
  • Створення у складі вишу навчальних закладів і науково-виробничих організацій різних типів;
  • Установлення різних рівнів посадових окладів у межах фонду заробітної плати;
  • Організації навчальних підрозділів підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів;
  • Використання для заохочення викладачів частини коштів, які надходять за підготовку спеціалістів;

IV рівень акредитації

ВНЗ надається право присвоювати кваліфікацію магістра. За рішенням органу державного управління освітою йому може бути надана автономія щодо:

  • Визначення змісту освіти;
  • Визначення структури і плану прийому;
  • Установлення тривалості навчання;
  • Присвоєння й присудження вчених ступенів і звань;
  • Фінансування за найбільш високими нормативами, що встановлюються щорічно у межах коштів, передбачених міністерствам

і відомствам на підготовку кадрів;

  • Самостійного створення у своїй структурі навчальних закладів і наукових установ різних типів (ліцеї, коледжі, інститути підвищення кваліфікації, науково-дослідні інститути тощо) у межах асигнувань, передбачених у бюджеті на фінансування цих навчальних закладів і установ;
  • Самостійного планування та розвитку пошукових і фундаментальних досліджень у межах додаткових позаконкурсних

бюджетних асигнувань;

  • Самостійного розпорядження усіма видами асигнувань. [7]

Див. також

Примітки

Посилання

Закон України про вищу освіту 2002 р. Нова редакція закону з змінами 2010 р.