Рівень акредитації
Рівень акредитації вищого навчального закладу — рівень спроможності вищого навчального закладу певного типу проводити освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації.
Загальновживані назви установ
Відповідно до статусу вищих навчальних закладів встановлено чотири рівні акредитації[1][2]:
- I рівень — технікум, училище, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади;
- II рівень — коледж, інші прирівняні до нього вищі навчальні заклади;
- III рівень — інститут, консерваторія;
- IV рівень — інститут, консерваторія, академія, університет.
За результатами акредитації вищих навчальних закладів, закладів післядипломної освіти Міністерство освіти України разом з міністерствами і відомствами, яким підпорядковані навчальні заклади встановлює рівень акредитації навчального закладу[3].
Підготовка студентів
В залежності від отриманого вищим навчальним закладом рівня акредитації, в ньому може здійснюватися підготовка фахівців з різними освітньо-кваліфікаційними рівнями[4]:
- ВНЗ I рівня акредитації — вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста;
- ВНЗ II рівня акредитації — вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста та за напрямами підготовки освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра;
- ВНЗ III рівня акредитації — вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за напрямами освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста, а також за окремими спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня магістра;
- ВНЗ IV рівня акредитації — вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за напрямами освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями освітньо-кваліфікаційних рівнів спеціаліста, магістра.
Вищий навчальний заклад рівня акредитації вище першого може здійснювати підготовку молодших спеціалістів, якщо в його складі є вищий навчальний заклад першого рівня акредитації, або відповідний структурний підрозділ[5].
Згідно з даними державного комітету статистики України у 2009/2010 навчальному році в Україні функціонує 350 вишів III-IV рівня акредитації. У порівнянні з 1990/1991 роком (149 вишів) кількість таких навчальних закладів в Україні збільшилася більш ніж у два рази. Крім того, в 2009/2010 навчальному році свої освітні послуги надавали 511 закладів I-II рівня акредитації. У порівнянні з 1990/1991 роком (742 виші) їх число зменшилося на 231 одиницю.[6]
Самоврядування академустанов
I рівень акредитації
ВНЗ надається право присвоювати випускникам кваліфікацію молодшого спеціаліста. За рішенням органу державного управління освітою йому може бути надана автономія щодо:
- Самостійної розробки і затвердження навчальних програм;
- Використання різних систем оплати праці у межах фонду заробітної плати;
- Додаткового фінансування за встановлюваними щорічно підвищуваними нормативами та пріоритетного матеріально-технічного забезпечення у межах коштів, виділених Міністерству на утримання підвідомчих вищих навчальних закладів;
- Установлення підвищеного розміру стипендій за рахунок загальної суми, передбаченої для цієї мети;
II рівень акредитації
ВНЗ надається право присвоювати випускникам кваліфікацію бакалавра. За рішенням органу державного управління освітою йому може бути надана автономія щодо:
- Самостійного визначення форм організації навчального процесу (денна, без відриву від виробництва, екстернат);
- Запрошення на контрактній основі викладачів і вчених із різних регіонів України та зарубіжних країн;
- Створення у своєму складі науково-виробничих установ різних типів;
III рівень акредитації
ВНЗ надається право присвоювати кваліфікацію спеціаліста. За рішенням органу державного управління освітою йому може бути надана автономія щодо:
- Визначення змісту освіти (навчальні плани і програми);
- Визначення структури спеціальностей у межах затвердженого плану прийому і встановлення правил прийому;
- Створення у складі вишу навчальних закладів і науково-виробничих організацій різних типів;
- Установлення різних рівнів посадових окладів у межах фонду заробітної плати;
- Організації навчальних підрозділів підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів;
- Використання для заохочення викладачів частини коштів, які надходять за підготовку спеціалістів;
IV рівень акредитації
ВНЗ надається право присвоювати кваліфікацію магістра. За рішенням органу державного управління освітою йому може бути надана автономія щодо:
- Визначення змісту освіти;
- Визначення структури і плану прийому;
- Установлення тривалості навчання;
- Присвоєння й присудження вчених ступенів і звань;
- Фінансування за найбільш високими нормативами, що встановлюються щорічно у межах коштів, передбачених міністерствам
і відомствам на підготовку кадрів;
- Самостійного створення у своїй структурі навчальних закладів і наукових установ різних типів (ліцеї, коледжі, інститути підвищення кваліфікації, науково-дослідні інститути тощо) у межах асигнувань, передбачених у бюджеті на фінансування цих навчальних закладів і установ;
- Самостійного планування та розвитку пошукових і фундаментальних досліджень у межах додаткових позаконкурсних
бюджетних асигнувань;
- Самостійного розпорядження усіма видами асигнувань. [7]
Див. також
Примітки
- ↑ Закон України «Про освіту», стаття 43
- ↑ Закон України «Про вищу освіту», стаття 25
- ↑ Закон України «Про освіту», стаття 15
- ↑ Закон України «Про вищу освіту», стаття 24
- ↑ Кабінет міністрів України — Постанова «Про затвердження Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту)»
- ↑ За последние 20 лет количество украинских вузов увеличилось вдвое
- ↑ Постанова від 1 червня 1992 р. N 303 Про акредитацію вищих навчальних закладів
Посилання
•Закон України про вищу освіту 2002 р. Нова редакція закону з змінами 2010 р.