Англійська мова

Англійська мова - належить до германської гілки індоєвропейської сім'ї мов

Історія

Традиційно вважається, що вона пройшла через чотири стадії протягом останніх півтори тисяч років:

• староанглійска або англосаксонська (500-1050), корені якої відносять до діалектів поселенців (ютів, саксів, англів і фрисків), які захопили територію сучасної Англії;
• середньоанглійська (1050-1550), яка перебувала під впливом норманської французької мови (після завоювання в 1066 році) і церковної латини;
• рання сучасна англійська (1550-1700), що стандартизувала широкі зміни середньоанглійської;
• пізня сучасна англійська (починаючи з 1700), містить часткові зміни при поширенні сучасної англійської мови.

1. Староанглійський період (5—11 ст.)— формування мови англ. народності. Староангл. мова виникає на території Британії внаслідок розвитку діалектів пн.-герм. племен (англів, саксів і ютів), що переселилися в 5 ст. до Британії і злилися з кельтським населенням. В Англії зароджуються феод. відносини, виникають окремі королівства і формуються місцеві діалекти. Найдавніші писемні пам'ятки (рунічні написи на Рутвельському хресті, поема «Беовульф» та ін.) датуються 7—8 ст. З проникненням до Англії християнства (6 ст.) лат. алфавіт заміняє руни. Староангл. мова характеризується розвиненою системою голосних, дифтонгів, палаталізацією приголосних, флективною будовою, вільним порядком слів, морфологічною диференціацією частин мови, добре розвиненою системою словотворчих афіксів, продуктивним словоскладанням. Лексичний склад — в основному давньо-герм., з незначними кельт, і лат. запозиченнями. Після завоювання Англії Данією (1017) А. м. поповнюється скандінавськими геогр. назвами, військ. термінами, сусп.-побутовою лексикою.

2. Середньоанглійський період (11 — 14 ст.) — розвиток мови англ. народності. В кін. 11 і на початку 12 ст. в Англії посилюється процес феодалізації, якому сприяє завоювання країни норманами (1066), і норманський діалект франц. мови стає офіційною мовою Англії. Але народ зберігає рідну мову. Понад два століття в Англії існує двомовність, внаслідок чого лексика А. м. в значній мірі поповнюється запозиченнями з франц. мови. На поч. 15 ст. А. м. витісняє французьку з основних сфер держ. та політ. життя і стає панівною в країні. В цей час в Англії ще існують діалекти староангл. мови, риси яких відбиті в писемних пам'ятках, особливо з 13 ст. Найвизначнішою пам'яткою цього періоду є твори видатного англ. поета Джефрі Чосера, які сприяли поширенню літ. А. м. Особливістю А. м. на той період був поступовий перехід від флективної до аналітичної будови. Зв'язок між словами починає здійснюватися переважно за допомогою прийменникових конструкцій і службових слів. Відбувається ряд змін у системі голосних, скорочується кількість відмін, руйнується категорія роду, спрощується система класифікації дієслів. У системі дієвідмінювання виникають нові аналітичні форми, стає помітною тенденція до сталого порядку слів.

3. Період формування англійської національної мови (15— 16 ст.) — час, коли в Англії починається розклад феод. системи та інтенсивний розвиток товарно-грош. відносин. Внаслідок широкої міжнародної торгівлі Англії Лондон в 14 ст. стає центром країни, а лондонський діалект набуває все більшого значення в країні і, вбираючи окремі елементи з суміжних діалектів, стає основою нац. мови. Інтенсивний процес формування нації сприяв поширенню й розвитку нац. мови й все більшому нівелюванню діалектів. Велику роль у поширенні норм нац. А. м. відіграв Уїльям Кекстон, який запровадив книгодрукування в Англії (1476), чим сприяв закріпленню орфографії, яка вже й на той час не цілком відповідала нормам вимови. В літ.-мовних пам'ятках цього періоду відбилась епоха розвитку бурж. гуманізму, формування нац. самосвідомості англ. народу. На мові цього періоду позначається вплив широких міжн. зносин Англії — починається новий потік запозичень з італ., грец., ісп. та ін. мов. У фонетиці визначним явищем є т. з . «зсув голосних» і ряд ін. особливостей, що посилили розбіжність між орфографією і орфоепією. У морфології триває процес відмирання флексій іменників, прикметників і дієслів; виникає новий, безсуфіксальний спосіб творення слів; усталюється єдина форма множини (-з); прикметники остаточно втрачають форми узгодження, спрощується категорія сильних і слабких дієслів. У синтаксисі спостерігаються основні риси сучас. А. м.

4. Новоанглійський період (17—20 ст.) — остаточне формування і розвиток нац. А. м. Закріпленню сталих норм літ. мови сприяє художня література і численні граматичні праці («Коротка граматика англійської мови» У. Буллокара, «Граматика англійської мови» Б. Джонсона і ряд словників). Зусилля мовознавців були спрямовані на створення нормативної граматики і розв'язання орфографічної проблеми (остання реформа була проведена у 18 ст.). Внаслідок колоніальної експансії Англії А. м. проникав (з 17 ст.) до Америки, Ірландії, Австралії, Нової Зеландії та ін. країн. В А. м. далі розвиваються основні риси попереднього періоду, удосконалюється її аналітична будова, відношення між повнозначними словами в реченні виражаються за допомогою сталого порядку слів; слово майже не змінюється морфологічно, напр., прикметники змінюються лише за ступенями порівняння і цілком втратили ознаки узгодження з іменниками. Отже, на перше місце стає синтаксичний зв'язок слів у реченні. Хоч А. м. протягом тривалого розвитку зазнала значних змін, проте вона й тепер зберігає всі осн. риси групи германських мов.

Літ.: Англо-український словник. К., 1948; Українсько-англійський словник. К., 1957; Костюченко Ю. П. Історія англійської мови. К., 1953; Huchon R. Histoire de la langue anglaise, т. 1—2. Paris, 1923—30; Бровченко Т. А. Сопоставительный анализ согласных украинского и английского языков. Одесса, 1955; Баранцев К. Т. Курс лексикології сучасної англійської мови. К., 1955; Раєвська Н. М. Англійська лексикологія К., 1957

Англійська мова поширилася по всьому світу, починаючи з 17 століття, і залишається основною міжнародною мовою торгівлі і техніки.

Література

• Шаблон:УРЕ