Атестація осіб, які претендують на вступ на державну службу, щодо вільного володіння державною мовою

Матеріал з Wikiситет
Перейти до: навігація, пошук

Державна мова України визначена Конституцією України мова громадян держави, якій законодавчо гарантовано державний захист, усебічний розвиток і функціонування в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

Вільне володіння державною мовою застосування мовних знань і комунікативних навичок, які забезпечують уміння і здатність виражати будь-який смисл в усній чи письмовій формі в усіх сферах суспільного життя та діяльності державних органів.

Атестація – оцінювання рівня вільного володіння державною мовою особами, які претендують на зайняття посади державної служби, відповідно до вимог щодо рівня мовної та комунікативної компетентностей.

Мовна компетентність – системні знання мови, її норм, правил та закономірностей функціонування в різних сферах суспільної діяльності.

Комунікативна компетентність  система умінь і навичок ефективного застосування знання мови в різних ситуаціях спілкування.

Учасник атестації – особа, яка претендує на зайняття посади  державної служби та зареєструвалася для проходження атестації в установленому порядку.

Уповноважений вищий навчальний заклад – вищий навчальний заклад, який відповідно до ліцензії здійснює підготовку здобувачів вищої освіти в галузі знань “Публічне управління та адміністрування”.

Атестаційна сесія – період, протягом якого атестаційна комісія уповноваженого вищого навчального закладу визначає рівень вільного володіння державною мовою учасників атестації.


У демократичних країнах Європи та світу мовне питання є невід’ємним складником державної політики. Досвід діяльності державної служби в Україні засвідчує необхідність використання працівником державної інституції державної мови для виконання посадових обов’язків і розвитку його мовної особистості. Повага державного службовця до символів держави, якій він служить, до її історії, громадянських прав і свобод людини беззаперечно поширюється на державну мову.

Формування вимог до державного службовця щодо вільного володіння українською мовою спирається на розуміння того, що українська мова є:

  • державною мовою України (стаття 10 «Конституції України»);
  • словесною формою історії, культури, суспільної ідентичності громадян України;
  • мовою, що об’єднує всіх українців із народами, які проживають в Україні й належать до української політичної нації;
  • мовою держави Україна, її інституцій у політичній, дипломатичній, економічній, правничій та культурній сферах міжнародного спілкування;
  • мовою, що формує позитивний образ/імідж України у світі.

Статус української мови як державної в багатоетнічному суспільстві передбачає її функціонування в усіх сферах державної політики України.

Державна служба є публічною, фаховою, політично неупередженою діяльністю з практичного виконання завдань і функцій держави. Серед принципів державної служби України, як і інших держав світу, головним є принцип професіоналізму – «компетентного, об’єктивного і неупередженого виконання посадових обов’язків, постійного підвищення державним службовцем рівня своєї фахової компетентності, вільного володіння державною мовою…» (стаття 4 Закону України «Про державну службу).

Необхідний рівень фахової компетентності державного службовця можливий лише за наявності в нього відповідного рівня мовної і комунікативної компетентностей, які виявляються у вільному володінні державною мовою.


Мовна компетентність державного службовця

Державний службовець, який вільно володіє державною мовою, повинен добре розуміти її структуру, знати особливості її словникового складу та граматичної будови, правила написання слів та їх використання в різних функціональних стилях, зокрема в офіційно-діловому.

Змістом мовної компетентності державного службовця є знання про функціонування і системну організацію української мови на рівнях лексики, граматики, фонетики і фонології, орфографії, орфоепії, пунктуації.


Комунікативна компетентність державного службовця

Комунікативна компетентність державного службовця ґрунтується на знанні структури, норм і функцій української мови у сфері ділового спілкування, а також особливостей мовного оформлення його основних жанрів і дозволяє посадовій особі реалізовувати її функціональні обов’язки, зокрема:

  • створювати тексти різних жанрів усного і писемного мовлення (зокрема офіційно-ділового стилю);
  • уміти аналізувати й реферувати тексти різних жанрів, готувати на основі опрацьованих текстів аналітичні огляди, довідки, висновки тощо;
  • опрацьовувати відповідно до виробничої потреби тексти документів, які перебувають у службовому обігу;
  • здійснювати монологічне та діалогічне (полілогічне) мовлення фахового спрямування (доповідь, звіт, промова, дискусія);
  • дотримуватися норм української літературної мови в офіційному спілкуванні (в організації офіційних заходів, у корпоративному й адміністративному спілкуванні тощо);
  • спілкуватися українською мовою на засадах соціальної та міжособистісної етики, моделюючи комунікативну поведінку відповідно до стратегій і ситуацій у роботі з конфліктними групами (правопорушниками, особами з особливими потребами);
  • обирати й застосовувати різні комунікативні стратегії для досягнення позитивного результату.


Ресурси:

  1. Порядок атестації осіб, які претендують на вступ на державну службу, щодо вільного володіння державною мовою, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року № 301.
  2. Стандарт української мови для державних службовців: проект / Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.